Людям із порушенням зору
Побудовано на платформі
Повернутися до новин

«Не хочу позиціонувати себе як дівчину-приклад, тому що багато в чому мені самій потрібен приклад.»

Особистості
15.05.2020

Позняк Дарія незважаючи на юний вік вже є цілісною особистістю, лідеркою та генератором креативних ідей. Вона зірка кожного святкового концерту, переможниця не одного творчого конкурсу, голова шкільного самоврядування та втіха батьків.

Стільки доріг у житті! Яку обере активістка? Впевнені, що Даша ще прославить нашу громаду на всю Україну, а може і весь світ!

 

МЧ. Доброго дня, Даша!

ДП. Доброго!

 

МЧ. В підлітковому віці люди проживають певну кризу, як правило це те, що руйнується їхнє фундаментальне сприйняття добра і зла, поняття справедливості та ін. Щоб Ви порадили своїм одноліткам робити в такий період? Як знайти свій "Александрійський маяк"?

ДП. Хм, ну криза підліткового віку це в більшості сугубо індивідуально, але деякі причини все ж схожі.

По-перше, світосприйняття. Із віком те, під яким ракурсом ми дивимося на речі і як ставимося до них, змінюється. Це не погано, просто так відбувається у будь-якому випадку.

По-друге, на нас часто покладають великі надії і є страх, що ти можеш їх не виправдати.

По-третє, люди. Вони з'являються в твоєму житті та йдуть із нього, при цьому обов'язково лишають якийсь відбиток. Хто знає, що саме із цього всього може вибити підлітка з колії.

Напевно, я невеликий радник у цій справі, адже сама часом зовсім не знаю як вчинити. Все, що потрібно у цей період – люди (таак, знову ж люди). До того ж такі, які триматимуть тебе за руку у найпереломніші та найважчі моменти. Якщо поряд із тобою є людина-підтримка, поняття "криза" поступово зникає із життя взагалі.

Хтось знаходить свій "Аліксандрійський маяк" у собі ж самому, хтось - у справі всього його життя, коханій людині, сім'ї або одній чіткій меті. Це все нормально, а от до чого це приведе? Як казав Леонід Канєвский: " А це вже зовсім інша історія"😂

 

МЧ. Якщо це журналістика, яка галузь Вас цікавить найбільше?

ДП. З усіх жанрів журналістики мені все ж найближчі два:

1. Інформаційні, тобто репортаж, інтерв'ю (іронія життя, чи не так?😂) та ін.

2. Художньо-публіцистичні, тобто есе (Це взагалі найкраще, що можна придумати. Це один із основних резонів, за які я люблю уроки українською мови), нариси, фейлетони (хоч це мені вже не таке близьке, як попередні).

В дитинстві (та шо гріха таїть, зараз інколи теж) я часто уявляла собі таку картину: сиджу я з чашечкою кави і розпитую відомих персон про раніше заборонені для загального огляду події та моменти їхнього життя.

 

МЧ. Про моделі життя. В чому у Вашій свідомості сходяться 2 різні професії, актор і журналіст, бажання публічності? Чи бажання час від часу проживати інше життя?

ДП. Перспектива театру та професії актора дісталась від мами. Вона показала мені наскільки різною може бути людина і при цьому завжди лишатися собою. Це навіть трохи магія, коли ти сам віриш, що можеш бути інакшим, але справжнім.

Журналістика, нууу, це вже вплив інтернету, деяких ток-шоу чи фільмів, та навіть телевізора. Життя журналістів здається мені цікавим. Саме в цьому сенс, не в публічності, а в тому, що з тобою щодня може відбуватися щось нове (так, звісно, це може відбуватися не в залежності від професії, але все ж). Нові знайомства, нові місця, подорожі, моменти. Це жити в очікуванні якогось приколу (в хорошому сенсі, проте і чорний гумор у житті трапляється, без цього нікуди).

 

МЧ. Змоделюємо ситуацію, Ви всесвітньо відомий журналіст. З ким би Ви провели інтерв'ю. Це може бути навіть та людина, якої вже немає або, яка ще не народилась, або взагалі не людина.

ДП. Охх, таких людей насправді дуже багато. Я люблю розмовляти і люблю слухати. Назву трьох. Що ж один із таких - Роберт Дауні молодший. Зараз всесвітньо відомий актор, але раніше йому довелося пройти величезний шлях. Він мав наркотичну залежність і його головними прихильниками були марихуана, героїн та кокаїн. Його засудили до тюремного ув'язнення і примусового лікування. Попри все це, сьогодні світ знає його як актора дуже відомих і успішних кінострічок.

Далі - українська письменниця Ліна Костенко. Для тих, хто спілкується зі мною, зовсім не секрет, що я обожнюю її вірші. Життєвий шлях цієї жінки був важкий, проте сама вона каже: "навіть я у своєму віці ніколи не стояла на колінах", що ще раз доводить її сталевий характер.

Ну і остання - Коко Шанель. Усі знають її як приклад жіночності, не забуваючи при цьому те, що саме вона стала першою жінкою, яка надягла брюки. Як їй було йти проти системи?

 

МЧ. Яку роль Ви вважаєте для себе квінтесенцією кар'єри актриси?

ДП. Квінтесенція, кульмінація, найважливіша роль – зіграти реальну людину.

Мені здається, що це найважче адже тут ти маєш грати не так, як бачиш це ти, а так як це бачила ця людина. Ти маєш враховувати її манерність, звички, повадки, деталі, що були властиві тільки їй. Ти маєш не просто вжитися в роль, а пережити період її життя.

 

МЧ. Повернемося до школи і до громади в цілому. Щоб Ви змінили як майбутній фахівець для покращення умов зростання особистості і того, щоб люди Вашого віку вже в школі визначились із майбутнім життєвим шляхом?

ДП. Насправді, у підлітка вже майже повністю сформована особистість і, якщо вона сформована не зовсім у той бік, то дуже важко його зацікавити ще чимось.

Проте, наскільки я знаю, у деяких школах закордоном освіта спрямована більше на адаптацію у соціумі і навчанні дітей жити самостійно. Повірте, якщо дитина чітко розуміє, що їй потрібно для того аби жити повноцінно, то вона легко обере ту професію, яку вона любитиме, а не ту завдяки якій вона просто зможе вижити у дорослому житті.

 

МЧ. Якщо відійти від теми майбутньої професії, які метаморфози відбуваються у сучасних підлітків. В наші часи були популярні різні субкультури. Зараз є таке чи комп’ютерні ігри та інтернет поглинули повністю?

ДП. Та ні, підлітки як змінювалися у зв'язку зі своїми захопленнями, так і змінюються.

Зараз існують e-boy/girl, tomboy, bts, (те, що, так би мовити, в новинку), ауф (це взагалі такі приколясии😂😂),

Але старі добрі панки, ультрас, гопники, аніме, послідовники "Бригади" та інші, як існували тоді, так існують і тепер.

Хоча себе я не відношу до якоїсь субкультури, напевно, не настільки в мене своєрідні смаки.

 

МЧ. Субкультура - це певний спротив системі. Бажання бути осторонь, бути індивідом. У Вас є така внутрішня потреба? Якщо так, як Ви її реалізуєте?

ДП. Колись моя любов до хлопчачого одягу була безмежною (зараз менше😂) і бабуся сказала: "Таке відчуття, що ти носиш це тільки для того, аби виділятися". Якщо не враховувати той факт, що мені реально подобалося те, що я носила, воно було зручним і я відчувала себе собою в ньому, то так, бонусом було те, що я була трохи не такою як всі.

Зараз моя зовнішня особливість починається крапками під очима, трьома сережками у вухах і закінчується тим, що інколи мої домашні зовсім не згодні з тим, у що я одягнена.

Часом, коли я вступаю у дискусію зі старшими (вчитель або хтось із батьків) я дійсно розумію, що мій погляд на деякі речі в корені відрізняється від їхніх. Те, що я доводжу свою правоту (хоча інколи це буває зайвим, достатньо просто, аби кожен лишився при своєму) вже є якимось маленьким викликом і опозицією.

 

МЧ. Даша, Ви голова шкільного самоврядування, учасниця і переможниця багатьох олімпіад та конкурсів. Скажіть як це бути лідером і прикладом для інших. На скільки це впливає на Ваше повсякденне життя?

ДП. Конкретно перемоги в олімпіадах та конкурсах скоріше впливають на мотивацію у навчанні, ніж на моє повсякденне життя.

Не хочу позиціонувати себе як дівчину-приклад, тому що багато в чому мені самій потрібен приклад. Я, напевно, душа компанії, але навряд приклад для неї.

У повсякденні я радше та, котра за словом до кишені не полізе 😂. Мені завжди є про що поговорити, я можу дати пораду (хоча сама так рідко прислухаюсь до них), часто жартую і голосно сміюсь, легка на підйом і як кажуть - "За любий двіж, кромє голодовки і якщо мама пустить".

 

МЧ. Вчені до сих пір ведуть дискусію з приводу того чи виховуються лідерські якості, чи це вроджена властивість. А як вважаєте Ви?

ДП. Мені здається, що це залежить все ж від виховання.

Виховання із самого малечку. Як тебе сприймають у сім'ї, які ти маєш відносини з домашніми, а далі ти розвиваєш вже те, що маєш. Усе йде з дитинства, з коріння.

 

МЧ. І на останок. Якщо Ви оберете шлях журналіста, зробите кар'єру і вже в солідному віці Вам доведеться брати інтерв'ю в такої молодої дівчини як Ви зараз, яка стоїть на березі океану можливостей, яке б питання Ви їй задали?

ДП. «Життєвий шлях, який ти собі обираєш, це саме те, чого ти прагнеш, чи те, чого прагне від тебе суспільство?"

 

МЧ. І як би Ви відповіли на це питання?

ДП. Як я вже говорила, це моя дитяча мрія, що переросла у цілком дорослу мету.

 

МЧ. Щиро бажаю щоб всі плани та мрії справдилися! Дякую за цікаву розмову.

ДП. Дякую! До зустрічі!

 

Інтерв'ю провів Михайло Чепура, спеціаліст зі зв’язків з громадськістю та публічної інформації Музиківської сільської ради.

Слідкуйте за новинами
Побудовано на платформі

Для забезпечення зручності у користуванні цим сайтом деякі сервіси використовують технологічні особливості, а саме - cookie. Таке функціональне рішення дозволить вам не вводити одну і ту ж інформацію кожен раз, коли ви повертаєтесь на цю сторінку, або переходите з однієї сторінки на іншу тощо. Залишаючись, ви даєте згоду на використання cookie.  Докладніше